"Щось найважливіше в житті..." (проза)

Автор: Марія Яцюк

Прийшла весна. Пора змін і відновлення навколишнього світу. Зазвичай її прихід супроводжується появою зеленої рослинності і поверненням перелітних птахів додому. Однак в цьому році першою ознакою весни виявилися велечезні купи брудного, розкиданого всюди сміття.
Щойно зник непевний покрив трухлявого снігу, як гори пластикових пляшок і стаканчиків, пожмакані клаптики жовтого паперу повідали про свою присутність світу, визираючи з багнюки неприбраних двориків житлових будинків і громадських зупинок. І хоча міські комунальні служби прикладали максимум зусиль, щоб прибрати це неподобство, однак все одно воно було всюди.
Але звичайним жителям і гостям міста до цього було байдуже. Вони поспішали кудись у своїх справах, не звертаючи уваги ні на що. Тільки й видно було, що миготіння нескінченної кількості людських ніг по брудному, вологому асфальту.
А ноги були дуже різноманітні. Чоловічі і жіночі. Красиві, молоді і стрункі, та кривенькі, зношені і висушені віком. Взуті в гарненькі, сучасні чобітки, кросівочки, туфельки, чи навпаки - у некрасиві човгунці-колоші. Але які б вони не були, та все одно з одинаковим роздратуванням обходили невеличку перешкоду у вигляді маленького цуценятка, яке незграбно плуталося у них на шляху.
Ненароком воно приблукало на центральну вулицю, де знаходилися найпрестижніші заклади і найдорожчі магазини. Худеньке, з густою чорнющою шерстю, воно мало дуже великі коричневі очі і маленьку мокру цяточку на кінчику мордочки, яку прийнято називати носиком. На ногах цуценя трималося невпевнено, час від часу зупинялося і з цікавістю задивлялося на оточуючий світ. Коли воно це робило, то великі вуха його сторожко підіймалися і ставали помітними руденькі плямки на голові біля них.
Але місто не збиралося зупинятися і щось роздивлятися разом з цуциком, тому йому доводилося підлаштовуватися до стрімкого рухомого потоку і прямувати слідом. Таким чином це безпритульне створіння примандрувало до блискучого будинку фірмового магазину одного сильно розрекламованого підприємства по продажу косметичних засобів.
Хоча сонечко вже давно світило ясно і чітко, а весна все частіше посилала свій подих на ознаку власного, близького приходу, та дні були ще доволі холодними. На порозі магазину стояла, трішки згорбившись і притулившись до пофарбованої стіни молода дівчина. Середнього зросту, на високих підборах і в коротенькій спідничці, з-під якої красувалися її змерзлі ноги, які були чисто символічно одягнуті у колготки-сіточкою. Вона меланхолічним поглядом вдивлялася у простір і час від часу робила затяжки з підпаленої цигарки.
Це була продавець-консультант Тетяна, яка скориставшись вільною хвилинкою, вибігла на перекур. Вона любила завжди одягатися яскраво і весь свій заробіток витрачала, аби слідувати за новими віяннями моди. Тож і зараз вона стояла, накинувши на плечі зелененьку, лаковану куртку і моментами відкидала з обличчя пасмо посмиканого, фарбованого в попелясте волосся. Коли вона побачила малого цуцика, то широко посміхнулася і з надміру солодкими словами підійшла до нього:
 - Ото, путю, путю! А що це ти тут робиш? Гуляєш?
Коли дівчина докурювала цигарку і вже підвелася, щоб повертатися, вона раптом зупинилася. Біля сусіднього будинку припаркувалося дороге авто, з якого вийшла красива, молода блондинка. Вона широко посміхалася своїми глянцево-біленькими зубками і щось серйозним тоном говорила по телефону. До продавця-консультанта Тетяни донісся невеличкий шматочок її слів:
 - Нє-е! Цей салон полюбому треба закрити. Про що ти говориш?
Враз у сіреньких, тьмяних очах Тетяни спалахнув вогник заздрощів і захоплення. Кинувши збуджений погляд на цуценя, вона звернулася до нього:
 - Поглянь, цуцику, яке прикольне життя! Ти думаєш, я лише простий продавець? Помиляєшся. Ще й року не пройде, ніж я стану крутішою навіть за оту білявку! Не віриш? Я ходитиму по дорогим салонам з власним собачкою, але це будеш не ти. Ти дуже простий і зачуханий. А у мене буде модний пудель. Так! І шикарна червона іномарка. От тільки поїду на літо до Америки. А тоді побачимо, хто кому ще буде заздрити.
Одразу після цього вона різко повернулася, викинула бичок і дрібненько цокаючи високими підборами, побігла до приміщення. А маленький собачка ще трохи посидів на одному місці, повів носом, принюхуючись до чогось, позіхнув і облизнувся. А тоді, підхопивши якийсь лише одному йому відомий слід, побіг далі.
І знову швидкий потік різноманітних ніг підхопив його кудись далеко-далеко. Аж до вхідної арки міського парку культури і відпочинку. Цієї пори відвідувачів тут майже не було. Лише палкі любителі екстриму прогулювалися вздовж, вкритих глибокими калюжами, алей і зрідка навіть наважувалися присісти на лавочки, щоб помилуватися першими проявами весни.
Одним з таких відвідувачів був молодий хлопчина, який сидів на одній з лавочок і також курив. Слабкий вітерець злегка розівював його чорні кучері і змушував сильніше сутулитися, ніби шукаючи більшого прихистку, ніж могла надати йому тонка, весняна куртка. Цуценятка, яке зупинилося поруч він не помічав. Лише коли воно, привертаючи до себе увагу, тихенько гавкнуло, хлопчина звернув погляд своїх глибоких, блакитних очей на нього і незадоволено насупив брови.
 - Чого тобі? - тихо буркнув він, випускаючи в повітря ще одну хмарку сірого диму.
Юнак мав трохи пригнічений вигляд. Він часто приходив сюди, не звертаючи уваги на погоду і пору року, аби залишитися на самоті з думками. Останнім часом його життя зробило різкий оберт і клубок проблем і негараздів заплутався так міцно, що він і досі не зміг його розплутати. Він не мав звички говорити сам з собою, однак цуцик справляв враження надійного слухача, тож хлопець тихим, з слабкими хрипинками голосом почав:

 - А що, друже, тобі теж здалося, що життя - лайно? Чи ти так не вважаєш?Знаєш, я колись думав, що світ поділяється на хороших і поганих людей. Та спостерігаючи за тими, хто мене оточує дійшов висновку що він поділяється на хороших і поганих дурнів. А найкумедніше те, що цього ніхто не помічає, - тут він викинув недопалок і дістав з коробки ще одну цигарку. На хвилинку він задумався і подивився чи сидить ще цуценя поруч. Переконавшись, що його слухач нікуди не дівся, він продовжив.

- Інколи опиняєшся в такому становищі, коли дорогі для тебе люди зникають назавжди з твого життя і при цьому безповоротно. А усе середовище, в якому ти досі обертався, виявилося лише купкою примітивно-обмежених у поглядах бовдурів. Тоді виникає сильне почуття зневіри. Саме так. І здається просто, що для цього міста ти настільки непотрібен, наче оте сміття. Про яке всі лише думають, як би це швидше хто його прибрав, аби не муляло очі. І так страшенно хочеться звідси поїхати! Однак з кожним днем проведеним в оточенні дурнів, виникають сумніви, чи живуть ще де-небудь справжні люди. Яких цікавить ще хоч щось крім комфортних речей, власного іміджу і смачної ковбаси! От скажи, ти таких людей десь бачив?
У відповідь цуцик ніби похитав головою і поклав голову на лапи. Хлопець злегка посміхнувся на це і розвів руками.
 - От і я кажу.
Після того він ще трохи посидів, спостерігаючи за хмарками сивого, нікотинового диму. А його мовчазний співрозмовник лежав поруч, час від часу вишукуючи зубами з своєї кудлатої шерсті надокучливі блохи. Зрештою юнак підвівся і звернувся до нього:
 - У мене є ідея. Ти пиво любиш? Ходімо, я тебе пригощу.

Кінець.