Львів?
"Львів - місто, яким я пишаюсь!"
Це те, що б вартувало побачити кожному з новонароджених…
Це поодинока зелена травичка, що ледь – ледь пробивається з під пощербленої, натертої до блиску бруківки, даючи можливість життю в камені…
Це те, звідки тікають – аби згодом щасливо повернутись…
Це запах цвілі, що здатен перенести у минуле….
Це він і вона. І вони тримаються за руки…
Це можливість мислити не так як всі…
Це перехрестя двох вулиць з ліхтарем посередині…
Це приємний спогад перед сном…
Це молодий актор, що розмовляє з деревом…
Це дні, коли хочеться, аби вони ніколи не завершувались…
Це шум натовпу в період міських святкувань…
Це сотні кам’яних тварин, що уособлюють місто…
Це запах свіжоспеченої випічки…
Це гордість за свою приналежність до нього…
Це егоїзм, котрий виправдовується безмежною любов’ю….
Це мрія про те, аби він назавше залишався таким, яким він є сьогодні…
Це звуки сварки, що долинає з відчиненого вікна. Таким чином життя вже не можна назвати приватним, адже у «перепалці» беруть участь усі…
Це мелодія, що долинає звідусіль, варто лише уважно вслухатись…
Це відсутність будь якого, навіть найменшого натяку на мегаполіс…
Це дворики, що чекають на те, аби їх помітили…
Це приємне здивування, коли підіймаєш голову, і помічаєш те, чого раніше ніколи не зауважував…
Це глибокий уклін двох друзів, що не бачились довгий час…
Це джаз, проте не в тому, хто його виконує, а скоріше де його виконують…
Це ранковий затишок…
Це суботнє танго посеред міста…
Це небо кольору кави з молоком…
Це випадковий перехожий, котрий може стати справжнісіньким товаришем…
Це чиєсь народження…
Водночас це і чиясь смерть….
Це насичений запах акацій під час весняної громовиці…
Зрештою це місто котрим я пишаюсь… просто пишаюсь і все. Принаймні за те, що воно є у мене, а у нього є я….
