Соломія Крушельницька
«Неперевершена Аїда», «ідеальна Ельза», «найпривабливіша Батерфляй», «єдина у світі Джоконда» - саме так називали славетну українську співачку Соломію Крушельницьку. Її незрівнянної краси лірико-драматичне сопрано – справді унікальне явище в оперному мистецтві кінця ХІХ – перших десятиліть ХХ ст.
Народилася Соломія Крушельницька 23 вересня 1872 року в с.Білявинці, тепер - Бучацького району, в родині греко-католицького священика. Коли їй виповнилося десять років вона зрозуміла, що без співу просто не може жити і з того часу брала активну участь у хорах і виставах аматорських театрів у рідному селі. В 11 років вперше прилюдно виступила у хорі «Руської Бесіди» в Тернополі.
«У шістнадцять років Соломія була високою, стрункою, з довгими русявими косами, її величезні сіро-зелені очі мрійливо дивилися на світ, а характер виробився спокійний, вона справляла враження добре вихованої, інтелігентної панночки», - такою постає перед нами юна співачка у книзі Валерії Врублевської «Соломія Крушельницька».
1891 року С.Крушельницька розпочала навчання на вокальному факультеті Львівської консерваторії і майже одразу стала солісткою українського хору «Боян», який очолював диригент О. Нижанківський. У концертах «Бояна», що тривали аж до 1914 року, Соломія часто була першою виконавицею романсів композиторів М.Лисенка, Н.Нижанківського, А.Лопатинського, Д.Січинського та обробок народних пісень. У 1892 році – отримала нагороду за конкурсні виступи зі співом Леонори і Амелії з опер “Трубадур” і “Бал-маскарад” Дж.Верді, а 13 квітня 1892 р. вперше на сцені театру «Скарбка» у Львові виконала головну партію в ораторії Г. Генделя «Месія». По закінченні навчання співачка отримала диплом з відзнакою і медаллю. В дипломі було зазначено: «…має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени…»
Львівський оперний театр відразу запросив молоду співачку на сцену, де Соломія успішно дебютувала в опері «Фаворитка», а потім у «Сільській честі» П.Масканьї.
Восени 1893 р. Соломія вирушила до Італії, для того аби вдосконалювати мистецтво співу у знаменитого проф. Фаусти Креспі, акторську майстерність - у проф. Конті. В 1894 р. у Львівській опері співала головні партії у «Трубадурі» Дж. Верді, «Фаусті» Ш. Гуно, «Африканці» Майбера і в «Страшному дворі» Монюшка. І знову виїхала на науку в Італію. Повернувшись до Львова, співала у нових виставах – «Манон Леско» Дж. Пуччіні і «Кармен» Дж. Бізе.
Співачка постійно цікавилася новаторською і провокаційною на той час музикою Р. Вагнера, вірила, що опанування його творчості значно поглибить її вокальні можливості. І ось, 1895 року – вона у Відні. Бере уроки так званої «вагнерівської музики» у проф. Гансбареха. Ризикує, бо на «бурхливій музиці» Вагнера могла зірвати голос. Сталося ж навпаки: вагнерівський репертуар приніс згодом співачці велику славу.
У 1895-1898 роках С.Крушельницька гастролювала у Львові, Кракові, італійських містах, на півдні Франції. У зимовому сезоні 1896 – 1897 роках була у складі італійської оперної трупи в Одесі. П’ять місяців тривали виступи Соломії 1897 року в столиці Чилі Сантьяго. За чилійським звичаєм, на знак безмежної поваги до великого таланту співачки у театрі після вистави випустили білих голубів. Це був зеніт світового визнання української зірки. Впродовж п’яти сезонів (1898 - 1902) С. Крушельницька – примадонна Варшавської опери. На Варшавській сцені відбувся тріумфальний виступ Соломії у 500-й виставі “Галька” С. Монюшка. З Варшави Соломія виїздила на гастролі до Петербурга, де співала у складі італійської трупи за участю Баттістіні, Арнольдсон, Карузо, Марконі. Дебютувала на сцені Маріїнського театру в «Аїді» з Баттістіні і Карузо, виступала тоді ж у провідних партіях опер «Сила долі», «Євгеній Онєгін», «Пікова дама», «Демон».
1899 року в Петербурзі тріумфально гастролювала італійська оперна трупа. В її складі були тогочасні зірки світової опери: Енріко Карузо, Матіа Баттістіні і примадонна варшавського «Великого театру» Соломія Крушельницька. Імператор Микола Другий, вражений співом прекрасної слов’янки, запросив її виступити при дворі. На завершення концерту Крушельницька, як завжди, заспівала українських пісень. Цар здивовано спитав, що це за пісні і якою мовою вона їх виконувала? Соломія, якій тоді вже аплодувала вся Європа, не вагаючись відповіла: „Це – пісні мого народу, народу України.”
17 лютого 1904 року в міланському театрі «Ла-Скала» Джакомо Пуччіні представив свою нову оперу «Мадам Батерфляй». Ще ніколи композитор не був так упевнений в успіху... але глядачі оперу обурено освистали. Славетний маестро почувався розчавленим. Друзі вмовили Пуччіні переробити свій твір, а на головну партію запросити Соломію Крушельницьку. 29 травня – на сцені театру «Гранде» в Брешії – прем’єра оновленої «Мадам Батерфляй». Цього разу – тріумфальна! Публіка сім разів викликала акторів і композитора на сцену. - оперу було врятовано. Після вистави, зворушений і вдячний, Пуччіні надіслав Крушельницькій свій портрет із написом: „Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй”.
А вже за рік критика захоплено писала про новий тріумф Крушельницької – виступ в опері «Саломе» Ріхарда Штрауса. Цей твір мав тоді майже скандальну репутацію: в його основу лягла біблійна оповідь про те, як за майстерний танець цар Ірод подарував пасербиці Саломе голову Іоанна-Хрестителя. Кілька європейських театрів відмовилися від «Саломе». В Італії її поставив Артуро Тосканіні. Крушельницька викликала захват публіки, сама станцювавши танець семи серпанків, який зазвичай виконувала професійна балерина.
Подальші гастрольні виступи С. Крушельницької відбувалися в Парижі, Неаполі, Палермо, Турині, Мадриді, Барселоні, Буенос Айресі, Ріо-де-Жанейро, Римі, Львові, Болоньї. Музичні критики давали найвищу оцінку її дивовижній артистичності та винятковій красі голосу. У 1920 році вона залишила оперну сцену, але продовжила виступати як камерна співачка з таким же тріумфом, як і в операх.
Прихильності красуні-Соломії прагнули аристократи і буржуа, відомі адвокати і письменники. Крушельницька – твердо відмовляла. Стримана й поміркована, вона розвіювала звичні уявлення про особисте життя оперних примадонн. Казали, що вона – чи не перша співачка в тодішньому театральному світі, яка не шукала покровителів і в кар’єрі покладалася тільки на власні сили. А завоював її серце італійський адвокат Чезаре Річчоні, який був великим шанувальником таланту Соломії Крушельницької. Вони взяли шлюб 1910 року в одному з храмів Буенос-Айреса. Світська хроніка писала: „Найвідоміший європейський адвокат одружився зі знаменитою оперною співачкою.” Після одруження Чезаре і Соломія оселилися у Віареджо. Маленьке італійське містечко на березі Тірренського моря було улюбленим місцем відпочинку австрійської імператриці Зіти, короля Болгарії, Айседори Дункан, Джакомо Пуччіні. Тут Соломія купила віллу, яку назвала „Саломе”. На першому поверсі був великий салон, де стояв рояль, на стінах висіли фото Соломії в різних ролях і розкішна колекція картин. Кожного ранку, за будь-якої погоди Соломія гуляла морським узбережжям. Місцеві мешканці ще довго пам’ятали струнку, бездоганно вдягнену сеньйору, яка сама водила автомобіль(!).
Із Чезаре Річчоні Соломія зазнала справжнього сімейного щастя. Але він серйозно хворів, і вже після весілля почав поступово сліпнути. 1938-го року Чезаре не стало. Соломія залишилася в Італії сама і в серпні тридцять дев’ятого вирішила поїхати в Україну – відвідати рідних, але через початок Другої світової війни не змогла повернутися в Італію.
Після приєднання в листопаді 1939 року Західної України до СРСР, нова влада націоналізувала будинок артистки, залишивши їй тільки чотирикімнатну квартиру, у якій вона жила із сестрою Ганною. Під час німецької окупації Львова С. Крушельницька дуже бідувала, тому змушена була давати приватні уроки вокалу. У післявоєнний період С. Крушельницька почала працювати у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка. Однак її викладацька діяльність ледь почавшись, мало не завершилася. Під час «чищення кадрів від націоналістичних елементів» їй інкримінували відсутність консерваторського диплома. Крушельницька розгубилася: у неї, оперної співачки, яку знає весь світ, ніхто й ніколи, не вимагав диплома! Лише випадково з’ясувалося, що її диплом колись передали до Національного музею. Документ пред’явили керівництву, і тільки тоді Соломія Амвросіївна змогла працювати далі.
Як викладач радянської консерваторії, Соломія Амвросіївна щороку повинна була давати, так званий, «звітний концерт» - інакше її звільнили б.
У 1949 році Соломія Крушельницька співала у залі Львівської філармонії. Їй було – сімдесят сім: жива легенда Львова... Невелике приміщення не могло вмістити всіх, хто хотів бачити і чути її. Це був останній концерт Соломії Крушельницької. Мало хто в залі знав, що співачка вже була хвора на рак горла. Можна тільки припустити, якою ціною давався їй спів. У 1951 році Соломії Крушельницькій присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, а в жовтні 1952 року, за місяць до кончини, Соломія Крушельницька, нарешті, отримала звання професора.
Артистку, перед якою схилявся весь світ, ховали без належних почестей. Довгий час на її могилі не було пам’ятника, але чиясь рука щодня клала на скромний надгробок живі квіти.
«Душа, смертельно хвора на красу, не помирає – просто кам’яніє», – писали про Соломію Крушельницьку поети. Митці продовжують жити у своїх творах: поет залишає після себе вірші, художник – картини, а співак живе доти, доки чують його голос...
* * *
Сьогодні ім'я С. Крушельницької носять Львівський оперний театр (у Дзеркальному залі театру – встановлений бронзовий пам'ятник славетній співачці), Львівська середня спеціальна музична школа, Тернопільське музичне училище (де виходить газета «Соломія»), 8-річна школа в селі Біла, вулиці у Львові, Тернополі та Бучачі.
У 1993 році у Львові іменем С.Крушельницької названо вулицю, де вона прожила останні роки свого життя, а в квартирі співачки відкрито її меморіальний музей.
1997 року Національним банком України була випущена в обіг пам'ятна монета, номіналом у 2 гривні присвячена 125-річчю від дня народження співачки.
18 березня 2006 року на сцені Львівського національного академічного театру Опери та Балету ім. С.Крушельницької відбулася прем'єра балету Мирослава Скорика «Повернення Батерфляй», який базується на фактах з життя славетної співачки.
