недоспівана пісня...

Автор: Мар’яна Зубеляк

Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові у численних фондах зберігає унікальні матеріали, що розповідають про співаків, виконавців, композиторів минулого і сучасності. Особлива увага приділяється митцям, чиї імена в Україні через різні обставини були, здавалось, назавжди забуті. До них належить і репресована українська оперна і камерна співачка Олена-Галина Дмитраш.

Серед понищених документів і дивом уцілілих пожовклих фотографій є програма концерту. На її зворотному боці записані слова польської пісні – сумної скарги скрипаля. Він просить добрих людей вислухати його тугу за минулим, за щасливими днями юності. Тепер він самотній блукає по світу і в пісні виливає біль своєї душі… Цю пісню записала і виконувала на концертах талановита українська співачка О. Дмитраш, життя і творчість якої понівечили криваві сталінські репресії.

Олена-Галина Дмитраш народилась 18 лютого 1902 р. в с. Мишин (Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.), в родині священика. В сімейному колі частенько музикували: батько, о. Антоній, грав на скрипці, мама – на фортепіано. До музикувань долучалась і донька Олена, для якої Музика стала покликанням цілого життя. Вона вивчала вокал спочатку у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка (1913-1917), згодом у польській Оперній школі (1917-1923) у професорів солоспіву Софії Козловської та Чеслава Заремби. З 1923 по 1929 р. вдосконалювала вокальну майстерність у Варшавській консерваторії у класі Маргот Кафталь.

Наприкінці серпня 1929 р. відбувся дебют О. Дмитраш на сцені Львівського міського театру. Вона виступила в партії Сантуцци в опері П. Масканьї “Сільська честь”. Наскільки переможно молода співачка завоювала сцену, свідчать голоси музичних критиків. Станіслав Людкевич на сторінках газети “Діло” відзначає мистецьке зростання О. Дмитраш, яку пам’ятає ще з часів її навчання в Інституті: “Її колись невеличкий матеріал значно розширився й окріп, а всі регістри стали вирівняні й – за виїмком ще найвищих – доволі легко опановані й заокруглені. Сценічно явилася п. Г. Дмитрашівна також уже, як на перший виступ, значно заавансованою і, за виїмком деяких моментів “ревнивости”, трохи ще “роблених”, виявила навіть чимало правдивого сценічного хисту і темпераменту. Особливо коли зважиться, що партія Сантуцци, як голосово, так і сценічно, не належить до легких, успіх п. Дмитрашівної покажеться ще далеко більший”.

Не менш прихильні оцінки виступу О. Дмитраш дали польські критики, які відзначали чудовий, сильний голос, чистоту інтонації, чітку дикцію, щирість почуттів, продуману сценічну гру. Звичайно, звертали увагу й на певні недоліки виконання, пов’язані з хвилюванням, браком сценічного досвіду.

Такі високі оцінки перших кроків молодої співачки на оперній сцені свідчили про те, що завдяки значним вокальним даним, вродженій артистичності О. Дмитраш могла зробити велику кар’єру як оперна співачка. Але, на жаль, у той час і за таких умов їй не вдалося повністю розкрити своє обдарування.

Як розповідала сама співачка, після закінчення консерваторії їй запропонували стати солісткою Варшавського оперного театру. Але адміністрація поставила вимогу – змінити національність. О. Дмитраш цього зробити не захотіла – тож залишилась у Львові. Маючи голосові дані співачки оперного плану, виступала з оперним репертуаром у камерних концертах, у малих, невідповідних для її голосу залах. Свої сценічні можливості Олені Дмитраш пощастило частково реалізувати в мандрівному Українському театрі під дирекцією Йосипа Стадника, де виступала впродовж 1936-1939 рр. Тут вона виконувала партії Наталки (“Наталка Полтавка” М. Лисенка), Оксани (“Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського), Гальки (однойменна опера С. Монюшка), співала в оперетах Ф. Легара, Й. Штрауса, І. Кальмана.

Різноманітним був камерний репертуар О. Дмитраш. На концертах у Львові, Станиславові, Коломиї, Снятині, Тернополі вона виконувала, крім оперних арій, солоспіви М. Лисенка, Д. Січинського, К. Стеценка, В. Барвінського, С. Людкевича, Н. Нижанківського.

На один із таких концертів, що відбувся 30 квітня 1939 р. у Львові, у залі Музичного товариства ім. М. Лисенка, з’явилось три рецензії. Авторитетні знавці оперного співу дали виважені, щирі і водночас принципові оцінки великого мистецького хисту О. Дмитраш. В. Барвінський характеризує її як співачку “з великим, важким, драматичним голосом, якої вокальні можливості дусилися інколи в малій салі”. Відзначаючи переконливу інтерпретацію арій з опер “Сільська честь”, “Аїда”, “Жидівка”, пісень драматичного плану (“Спи, дитино моя” С. Людкевича, “Я жду тебе” С. Рахманінова), автор робить зауваження щодо невиразної дикції, та ритмічної лінії. Водночас висловлює подив, чому співачка з такими значними можливостями знаходиться в тіні концертного життя.

З висловлюваннями В. Барвінського збігається й оцінка С. Людкевича на сторінках газети “Діло”: “П. О. Дмитрашівна як сопраністка і голосово, і технічно виявляє багато гарних прикмет, які дозволяють їй опанувати й засвоїти собі у виконанні всякі співочі стилі поважного напрямку. Її соковите, велике та об’ємисте сопрано, здається більше схильне до драматичних акцентів, ніж до м’якої лірики, але культура і техніка голосу дозволяє співачці також на гарне виконання ніжних нюансів піано, навіть у колискових піснях, що їх співачка виконала аж три: дві у програмі й одну (“Пісня колискова Марії”) як наддаток, і виконала всі гарно та стилево. Тільки дикція співачки в драматичних моментах могла б бути трохи більше ядерна”.

І, нарешті, стаття автора, підписаного криптонімом М. Н. (Меланія Нижанківська – М. З.), у часописі “Нова хата”: “Олена Дмитраш розпоряджає голосовим матеріалом великих розмірів із драматичною закраскою. Співає інтонаційно та дикційно чисто та дає гарну переконливу інтерпретацію. Її особлива домена це оперові арії і твори сильні та експресивні”.

Очевидно, це був один з останніх концертів співачки. Подальші творчі плани перекреслила війна. До 1941 р. О. Дмитраш працює у Львівському відділі мистецтв на посаді “інспектора музики та музично-учбових закладів”. Відомостей про життя співачки в роки війни поки що не маємо. Знаємо лише, що в той час мешкала у Станиславові.

З телеграми від 24 вересня 1945 р. дізнаємося, що О. Дмитраш запрошують до Львівського музичного училища викладати вокал. Проте, з невідомих нам причин, від цієї пропозиції вона відмовилася. Припускаємо, що вже в той час в Олени Дмитраш з’явилася можливість працювати педагогом по класу вокалу у Станиславівському музичному училищі.

Усі, кому доводилося спілкуватись з О. Дмитраш, пам’ятають її як людину надзвичайно скромну, сердечну, добру. Глибокою любов’ю, пошаною сповнені спогади колишніх учениць О. Дмитраш про свого педагога. О. Дмитраш намагалась переконливо, доступно викласти потрібні теоретичні відомості. Вона щедро ділилась знаннями, досвідом і щиро раділа, коли її учні досягали успіхів.

Та невдовзі педагогічна праця Олени Дмитраш перервалася. Її спіткала трагічна доля мільйонів українців: 1 грудня 1949 р. вночі Олену Дмитраш заарештували і вивезли до Красноярського краю. На той час уже були вислані до Сибіру інші члени її родини. Співачка потрапила у маленьке селище Туманшет, яке налічувало близько 20 хатин. Там вона працювала на добуванні живиці. Невдовзі О. Дмитраш переїхала у сусідні з Туманшетом Решоти, де працювала при клубі.

Важкі умови життя і праці підірвали здоров’я Олени Дмитраш. 24 липня 1952 р. вона померла на засланні. Похована в Решотах Інгарського району Красноярського краю.

Неможливо передбачити, яких успіхів могла б досягти ця винятково талановита жінка. Скільки недоспіваних пісень, скільки образів залишилося невтіленими…