Автор: Мар’ян Вахула

Невід’ємним культурним надбанням старовинного Львова, без якого львів’янам дійсно важко уявити своє місто, є унікальним музей зброї – «Арсенал», розташований на вул. Підвальній. Унікальна колекція зброї на сьогодні налічує понад 5000 одиниць зберігання. Її унікальність полягає в тому, що вона складається не лише з цінних та рідкісних експонатів, робіт видатних майстрів-зброярів понад 30 країн світу, але й хронологічно охоплює період з раннього середньовіччя до середини 50-х рр. ХХ ст.
Метою написання даної статті було ознайомлення та привернення уваги читачів до унікальних зразків холодних видів зброї Малайзії – кріса та мандау, про які мова піде нижче, а також – історії цієї екзотичної зброї.
Формування збірки зброї у м. Львові та Львівському історичному музеї, складовою частиною якого є «Арсенал», має довгу історію. Значна частина колекцій походить з заснованих ще в ХІХ ст. Національного музею імені короля Яна ІІІ та Національного музею імені Любомирських. Саме представник роду останніх – Єжи (Юрій) Любомирський, підтримуючу і продовжуючи популярне серед представників магнатських родів Західної Європи колекціонування предметів старовини, представив для громади Львова сформовану у 1870 р. колекцію зброї.
Розвиток комунікацій, якими характеризується ХІХ ст. мав безпосередній вплив і на поповнення тогочасних приватних колекцій – в тому числі й зразками зброї, предметами з екзотичних на той час країв. В колекціях відомих львівських колекціонерів Владислава Лозинського та Болеслава Ожеховича з’явилися речі, раніше не бачені львів’янами – зброя, що представляла практично невідомі регіони Індокитаю та Океанії, в тому числі – Філіппінських островів. Зразки зброї з Малайзії перебували також в колекції львівського Національного музею ім. князів Любомирських. Окремі з цих предметів в 1940 р. стали частиною фондових колекцій ЛІМ і представлені в експозиції «Музею Арсенал».
Свою увагу ми зосередимо на двох зразках холодної зброї, що представлені відвідувачам на експозиції «Музею Арсенал». Це: національний вид малайської холодної зброї – меч паранг іланг (інша назва – мандау) та своєрідний символ Філіппін і їх бойових мистецтв – короткий меч кріс.
Арсенал холодної ріжучої зброї регіону про який йде мова, є надзвичайно широким, і поступається за чисельністю видів лише китайським. На відміну від таких країн Сходу, як Китай чи Японія, в Малайзії зброя не стала предметом культу і частиною філософсько-світоглядної доктрини національних бойових мистецтв. Однак, це не завадило і ніяк на вплинуло на розвиток холодної зброї, техніка застосування якої базується на швидкому і ефективному використанні, практичних навиках використання проти переважаючих ворожих сил, реалізації та розвитку власної техніки ведення бою. Увесь широкий арсенал холодної зброї отримав назву «сандата». Доцільно буде зупинитись на короткій історії Філіппінських островів – однієї з головних складових частин Малайзії, щоб мати змогу торкнутися і до розвитку холодної зброї цього регіону в цілому.
Філіппіни є острівною країною, з населенням понад 60 мільйонів чоловік, що розташована в Південно-Східній Азії. До сьогодні відбувається процес завершального формування єдиної офіційної мови на основі тагальського діалекту малайської мовної групи, писемності брахмі та формування єдиної нації на основі народів бісайців, тагальців, ілоканців. Населення Малайзії становить фактично окремий етнотип, сформований на основі австрало-негроїдних племен, монголоїдів та іспанців.
У 1521 р. всесвітньо відомий мандрівник Фернандо Магеллан відкрив для світу даний архіпелаг та на честь короля Іспанії Філіпа, надав йому назву. Проникнення іспанців на територію Філіппінських островів, протистояння колонізаторам племен під керівництвом національного героя Лапу-Лапу стало своєрідною точкою відліку у становленні та розвитку холодної зброї даного регіону.
Озброєні досконалою на свій час холодною зброєю іспанці зустріли неочікуваний опір зі сторони мешканців островів, озброєних дерев’яними палицями. Впродовж декількох століть збройного опору, корінне населення перейняло в колонізаторів та доповнило, не лише досконалу техніку фехтування холодною зброєю, але й арсенал завойовників, серед якого улюблене місце посіла філіппінська версія популярної в Італії та Іспанії даги – кріс. Ця зброя дозволяла не лише краще контактувати з залізним обладунком іспанців, але й наносити практично не заживаючі в умовах екваторіального клімату рани, була дещо модернізована корінним населенням Філіппін. Кріс став значно легшим – а відповідно й маневренішим від даги, дещо змінилася хвилеподібна форма обосічного клинка. Руків’я зброї, що вільно крутиться навколо осі, давало можливість нанесення потужного колюче-проникаючого удару. Через страшні наслідки дії кріса, його використання навіть було заборонене Ватиканом християнам-католикам.
 Cьогодні існує версія, про походження кріса з Індії. Однак, на нашу думку вона не є правильною, оскільки в арсеналі індійської холодної зброї та індійських бойових мистецтв – каларі пайят, такий вид холодної зброї не представлений. Очевидно, варто враховувати довгу історичну традицію формування специфічного зовнішнього виду цієї зброї, що є схожою з бронзовими кинджалами із о. Кріт (1400 р. до н.е.). З ХVІІІ ст. кріс став невід’ємною частиною арсеналу філіппінців та навіть, на відміну від інших видів зброї, часто асоціювався з сакральним значенням. Так, кількість вигинів клинка (від 3 до 13) мала своє сакральне значення: вогонь (3), першоелементи стихій (5), підземний світ (7), таємне знання (9). Цілеспрямоване вістря символізує концентрацію духовної сили воїна. В певній мірі хвиляста форма клинка нагадує схожої форми тібетську сакральну зброю, що символізує пробудження духовної енергії. Впродовж ХІХ ст. кріс успішно використовувався проти озброєних вогнепальною зброєю іспанських, англійських (з 1744 р.) та американських (з 1899 р.) військ. В 1946 р. Філіппіни стали незалежною державою. В час гострого протистояння проти поневолювачів, а особливо – влади США, на Філіппінах діяло багато таємних організацій, що набули особливого поширення та знайшли своєрідне легальне вираження у діяльності клубів по вивченні національних бойових мистецтв. Школи філіппінських бойових мистецтв, що стали особливо популярними в Західній Європі у другій половині 70-х рр. ХХ ст., як один з головних символів, використовують кріс.
До сьогодні кріс у багатьох племен Малайзії становить невід’ємну частину святкового костюма та є своєрідним символом чоловічої доблесті. В окремих регіонах існує звичай різного носіння кріса на поясі для одружених та неодружених чоловіків. Клинок кріса переважно виготовляється з кращих сплавів сталі, руків’я стилізовані у виглядів голів птахів чи тварин. При виконанні клинка часто використовувалося декілька шарів металу, накованих один на одного, що творять своєрідний стержень зброї. Виконані з твердих порід дерева піхви, часто прикрашаються дорогоцінними металами.
Представлений в колекції «Арсеналу» кріс датований ХVІІІ ст. Його двосічний, овальний у перерізі клинок, є тричі (традиційно для Малайзії) вигнутий – так звана форма «дапур лак» – символічне значення вогню, як сили і всепоглинаючої стихії. Вістря є дещо заокруглене. Біля нього з обох боків наявний орнамент (стиль «памор»), що представляє стилізований картуш та вістря стріли. Голівка зброї дерев’яна, з стилізованим зображенням голови птаха.
Разом з крісом представлена і піхва до нього, виконана з темного, міцної породи дерева. Устя піхви виконане у вигляді стилізованого човна, наявний сталевий наконечник, оздоблений рослинним орнаментом. Сам орнамент та напис арабською мовою (типовою для південно-західної частини Малайзії), що розміщений посередині, насічені золотом. Довжина даної зброї є характерною для усіх крісів і не перевищує 68 см. Свого часу даний кріс зберігався в колекції Б. Ожеховича.
Інший представлений в експозиції Музею вид філіппінської холодної зброї – короткий меч паранг іланг (інша назва – мандау та кампілан), що нарівні з крісом сьогодні є символом визвольних змагань за незалежність народів Філіппін. Як головні символи філіппінських бойових мистецтв – арнісу та екскріми, мандау і кріс  представлені на емблемі Світової Асоціації Філіппінських Бойових Мистецтв (WFMAA). Остання об’єднує в своїх лавах представників понад сотні стилів і шкіл бойових мистецтв, які представляють десятки народів Філіппін, що свідчить про особливе ставлення на Філіппінах до даного виду зброї.
Однак, на відміну від кріса, мандау використовувався не лише, як вид холодної зброї, але звичайне побутове знаряддя. Відповідно, мандау мають найрізноманітніше оздоблення – від найпримітивнішого, до оформлення за допомогою дорогоцінностей.
Зараз важко встановити історію походження мандау, однак його поява на Філіппінах хронологічно пов’язується з масовим проникненням на острови представників народів Індії впродовж  ХVІІ– ХVІІІ ст. Помітними є окремі схожі риси із зброєю військ видатного воєначальника Олександра Македонського – махайрою, що зробила великий вплив на розвиток холодної зброї Індії та Південно-Східної Азії. В окремих регіонах Філіппін, особливо високогірних, мандау перетворився в культову зброю декількох племен – «мисливців за головами».
Мечі паранг іланг не перевищують у загальній довжині 75 сантиметрів – пересічної довжини людської руки. На даний час цей вид холодної зброї – його сучасні репліки, є надзвичайно популярним у Малайзії, Центральній та Південній Америці.
Великий вплив на розвиток зброї Малайзії та Філіппін в цілому, мала промислово-господарська колонізація провідних європейських країн, як Іспанія та Англія. Так, незважаючи на багато вікове існування, на модернізацію меча паралан ілінга мало також іспанське мачете (machete), що з ХVІ ст. набуло поширення в колонізованих іспанцями країнах, а з ХVІІІ ст. стало використовуватись, як головне знаряддя праця для заготівлі цукрової тростини у іспанських колоніях. Вплив іспанців на розвиток малайської зброї є помітним і до сьогодні: на території Філіппінських островів іспанський термін espada, до сьогодні є синонімом меча. З 1913 р. на Філіппінах офіційно використовується іспанська назва ножа – боло (bolo). Запатентування і заснування у 1816 р. першого промислового закладу по виробництву мачето американським підприємцем Самуелем Коллінзом стало поштовхом для формування нового, завершенного вигляду видів холодної зброї данного типу у Малайзії.
 В ХІХ ст. мачето (в тому числі – й традиційна форма мандау) стає одним з головних видів холодної зброї у Малайзії та Новому світі: бойовий варіант – кутаха (kutaha) в 1840 р. було прийнято на озброєння армії США. Мачето стало своєрідним символом боротьби за незалежність кубинських мачетеро у 1868 р., загони яких отримали свою назву саме від використовуваної ними зброї. До сьогодні окремі загони військ спеціального призначення Філіппін використовують мачето у формі мандау.
Представлений в експозиції  «Арсеналу» зразок належить до предметів повсякденного вжитку (як зброї, так і с\г знаряддя). Орієнтовний час його створення – друга половина ХVІІІ ст. Клинок характерний – односічний, з зрізаним під тупим кінцем вістрям. Голівка дерев’яного руків’я зброї виконана у стилізованому зображенні птаха. Доволі простими, позбавленими прикрас, є виконані з пальмового дерева піхви. Походить експонат з колекції Б. Ожеховича.
Таким чином, експоновані на виставці «Музею Арсенал» у Львові зразки малазійської зброї знайомлять відвідувачів не лише з унікальними зразками старовинної холодної зброї, але й колоритної культури та героїчної історії  Філіппінських островів.