Автор: Let’s Go Lviv!

Якщо про мистецтва рукопашного бою (карате, айкідо, дзю-дзюцу) в Україні можна говорити як про достатньо популярні види єдиноборств, то про бойове фехтування (яке грунтується на давніх японських традиціях) у нас говорять менше.

Автор статті розмовляв з Олександром Візардом, людиною, котра віддала єдиноборствам двадцять років свого життя:

О.В. - Дзьо-до – мистецтво володіння палицею довжиною 128 см, зявилося на світ років чотириста тому з метою протидії опоненту, котрий має в руках катану (самурайський меч). Довжина катани приблизно 105-110 см разом із руків’ям, а значно(!) довша та легша палиця, котра, як відомо українцям, має два кінці, та, як люблять наголошувати самі адепти дзьо-до: має 360 лез і рубає в умілих руках, не гірше за меч, - є оптимальною зброєю захисту.

Кен-до – шлях меча – є найдревнішим видом мистецтва роботи зі зброєю, бо, як казав засновник ісламу Магомет: «Меч є ключем від дверей раю та пекла…» Від меча пішло все, що пов’язано із зброєю. Ця істина найкраще відслідковується у східних бойових традиціях, котрі зберегли поняття «школи» та методики викладання, чим суттєво відрізняються від європейських, котрі не те, щоб були гіршими, просто до сьогодні до нас дійшло мало документів, котрі можна назвати підручниками з фехтування та рукопашного бою у європейському стилі. Крім того: кен-до, це перш за все мистецтво нападу та дозованої агресії. Дзьо-до ж – є зразком мистецтва у котрому, чи не більше ніж в айкідо, є основою любов та гармонія в духовному плані. Айкідо – перекладається, як шлях гармонійної енергії, або по-іншому: шлях любові. Майстер із дзьо в руках ніколи не нападає першим, але він завжди готовий до відбиття нападу іззовні. Якщо уважна, навіть непідготована людина, поспостерігає за спарингом: дзьо проти меча, то їй кинеться в очі, що приєднання, не агресивність, м'якість та розслабленість є основою для досягнення майстерності в дзьо-до.

Боєць та воїн повинен бути розвинутим гармонійно, саме тому у нашому імпровізованому клубі вивчається і кен-до і дзьо-до. Мушу сказати, що факультативними дисциплінами у дзьо-до є: фехтування коротким самурайським мечем, короткою палицею «ханбо», жезлом «джітте», робота з ланцюгом та серпом (кусарігама-дзюцу) та для особливо обдарованих – робота з шнурком для зв’язування противника. Якщо в кен-до є обов’язковим обладунок, що має захисну функцію, то в дзьо-до – нема. Дзьодоїст повинен вміти захиститися палицею і нею ж вміти проконтролювати опонента та нанести контрудар, а це стає можливим після певного часу тренувань, наявності терпіння, відсутності страху та нерішучості.

Мушу сказати, що паралельно викладаючи дзю-дзюцу, я найбільше задоволення отримую від роботи зі зброєю. Наш клуб має тісні дружні контакти та співпрацю з різними школами та напрямками в Україні та за кордоном і ми ніколи не обмежуємось та не зациклюємося ні на чому, бо найбільшим ворогом людини на полі бою під назвою «Життя» є гординя та почуття власної значущості та неповторності…

Заняття груп вивчення бойових мистецтв дзьодо (бойова палиця) та кендо (фехтування на мечах) проходять у залі спортивно-оздоровчого центру «Leofit», що на вул. Винниченка, 30 у суботу та неділю.
Тренування проводять досвідчені викладачі : Олександр Візард та Євген Вергелес.
Конт. тел.: 067-342-06-13; 093-902-73-63.