Розмова з Назарієм Вітром, головним суддею колегії ФКУ

Автор: Оксана Жила

Нещодавно світ спорту шокували досягнення індійської дівчинки, яка у свої п’ять років отримала... чорний пояс з карате. Як повідомляли медіа, 5-річна Варша Вінод почала займаєтися карате відтоді, як тільки-но навчилася впевнено ходити, тобто десь у два роки. Тренує дівчинку її батько, який стверджує, що у Варші - природні здібності. Маленька індійка може вправно бити ногами, руками й використовувати різноманітні прикладні знаряддя. Це, навіть, зробило її обличчям комп'ютерної гри Mini Ninjas.

“Каратист повинен поєднувати у собі сміливість парашутиста, силу борця, передбачливість мотоцикліста, гнучкість гімнаста, реакцію боксера і пластичність танцюриста. Стати хорошим каратекою – значить постійно тренуватися, загартовуючи волю, різносторонньо вдосконалюючись фізично і найголовніше морально. Справжнє карате – не лише різновид поєдинку, це - стиль життя, який має глибокі історичні, культурні та філософські корені. А сам поєдинок – всього лише один із аспектів вивчення та практики карате”, - розповідає про феномен карате президент СК “Самурай”, майстер спорту України, суддя міжнародної категорії по версії FSKA, суддя національної категорії по спортивному карате, тренер вищої категорії, голова суддівського корпусу федерації Фунакоші України, володар чорного поясу (другий дан) за версією FSKA та чорного поясу (перший дан) за версією SKIF міжнародної кваліфікації, провідний спеціаліст комітету з фізичного виховання та спорту МОН України Львівського обласного управління з фізичного виховання та спорту МОН України, голова Львівського обласного осередку федерації Фунакоші шотокан карате України Назарій Вітер.

У нашій розмові з паном Вітром ми дізналися багато цікавих фактів, а саме: про життя  за «кодексом честі самурая», про те, як колишні каратисти стали скрипалями Австрійських оркестрів, а також намагалися з’ясувати про феномен залежності від фізичних навантажень. 

Самураї – це люди честі, люди слова та відповідного виховання 

- Окрім низки регалій, ви є президентом спортивного клубу «Самурай». Погодьтесь, сьогодні уявлення про самураїв є надзвичайно викривленим, тому поясність, що власне культивує ваш клуб?

- Наступного року нам виповнюється десять. Ми не рекламуємо себе по радіо чи ТБ, бо основним критерієм є наша репутація. Рекомендації про клуб передаються з вуст в уста.  Коли ми засновували клуб, я довго думав як його назвати. З історії відомо, що самураї «по неволі» були причетні до розвитку карате. Свого часу саме самураї на островах Окінави, при зміні імператора, почали забирати у людей холодну зброю. Як відомо, тоді дуже багато людей займалися одноборствами, і насамперед це були одноборства з використанням холодної зброї. Тодішнім імператором був виданий наказ забрати у людей будь-які види холодної зброї,а самураї й були тими воїнами, які ходили і забирали в селян зброю. Відтоді карате набуло широкого розповсюдження, адже сам термін «карате» перекладається як «порожня рука» або «шлях порожньої руки». Якраз так самураї спонукали до розвитку карате. Але я не акцентував на цьому, коли називав клуб. Насамперед, мені приємні ідеали самурая. Адже не секрет, що самураї - це люди честі, люди слова, певного виховання тощо. Вважалося, що воїн, який володіє лише фізичною силою - не гідний звання самурая. Саме тому вони вивчали різноманітні науки і мистецтва, були непоганими поетами, художниками і могли навіть складати вірші на полі бою, в яких вихвалялась мужність переможного ними ворога. Досконало володіли не лише мечем, а й каліграфією, знали чайну церемонію. Тому самурай – це всесторонньо розвинута особистість. 

Карате – це перемога над самим собою, а не над своїм суперником. 

- Згідно численних літературних джерел, колись самураї помітно вирізнялся від інших своєю зовнішністю: незвична зачіска (поголене чоло і зачесане назад волосся), а також вони носили два мечі – великий і малий, коли іншим чоловікам дозволялося носити лише малий. Цікаво, а що вирізняє сучасних «самураїв» – вихованців вашого клубу?

- Попри те, що пріоритетним напрямком клубу є карате, багато уваги ми надаємо загальному розвитку наших вихованців. Це, насамперед, культурна, етична та філософська підготовка. Дуже багато видів спорту цього не мають. Ось до прикладу дзю-до. Це суто східне одноборство, яке в результаті того, що його визнано олімпійським видом спорту, стало спортом і дуже багато було втрачено традицій. Адже в спорті насамперед націлені на результат, а бойове мистецтво у першу чергу має на меті розвиток особистості. Це перемога над самим собою, а не над своїм суперником.

- Хто може стати членом клубу. Чи є якісь обмеження?

- Таку можливість мають всі, але тільки після співбесіди. Я спілкуюся з батьками, а якщо це повнолітні – то особисто. Навіть не тренери, а насамперед я. Так, за розмовою і мінімальними психологічними тестовими запитаннями можна виявити, наскільки серйозно людина до цього ставиться і яка в неї мотивація. Інколи запитую в дитини, чому вона прийшла на карате, а мені відповідають, що бачили фільм, де дуже класно розбивали цеглини. Дехто відповідає, що хоче навчитися себе захищати, інші – аби усіх бити. Ще інші кажуть, що це культура, етика, філософія. Тож з одного запитання можна скласти картину духовного світу людини.

- Тоді аналогічне питання до вас: чому ви пішли в карате?

- На сьогодні карате для мене – це стиль життя. Є такий вислів: потрібно любити не себе в карате, а карате у собі. Почав займатися з 1990 року. До того займався дзю-до, однак завжди хотів карате. Лише через півтора роки батько зміг знайти мені тренера з карате. Я став наймолодший у групі (будучи у п’ятому класі - потрапив у групу із вісімнадцятирічними). Так, спершу хотілося телевізор подивитися, а не йти на тренування, однак через три-чотири роки я відчував нестачу карате. На фізіологічному рівні відчував, що організму бракує навантажень, і морально, бо була потреба у спілкуванні з групою, тренерами.

Через неграмотність люди бояться займатися бойовими мистецтвами

- Чи багато охочих потрапити в клуб «відсіюється» на співбесіді?

- 20-30 відсотків охочих отримують відмову. Впродовж тренувань, мною особисто, ще відсіюється до 5-ти відсотків. Діти, які починають займатися, обов’язково повинні пройти медогляд. Перший – у дільничного лікаря, який після обстеження дає довідку про протипоказання і можливість займатися у цій секції. Через місяць занять діти проходять спеціалізований комплексний медогляд у спортивному диспансері, де залучено близько 12-ти лікарів. На цьому етапі практично залишаються усі, бо у нас є і секції здоров’я, і навчально-тренувальні групи, які працюють на результат (насиченіша програма, ставиться більше завдань, постійні виступи на змаганнях, атестації, підготовка показових виступів, тренувальні збори тощо).

- Яка вікова категорія ваших вихованців?

- Традиційно, карате можна займатися з шести років. Однак, на сьогодні є офіційно обґрунтовані методики, за якими карате можна займатися з трьох років. Але це дуже специфічне карате, де тренування ведуться в ігровий спосіб. Наймолодшому учаснику нашого клубу – 4,5 роки.

- Як поламати стереотипне мислення пересічних батьків, які почувши слово карате, думають, що це надзвичайно травматично для їхніх чад?

- Це, насамперед, від незнання. У нас в клубі культивуються два напрямки: традиційне бойове мистецтво (карате) і спортивний напрямок. Чим вони відрізняються? Правилами. Карате однакове, його методика теж більш-менш стала. У бойовому - дозволений контакт. У спортивному, оскільки карате виходить на олімпійський рівень і можливо буде введене у систему олімпійських ігор, увага спрямовується на захист спортсмена.У нас працюють тільки ті тренери, які закінчили інститут фізичної культури за спеціалізацією «карате», які ідеально володіють методикою, медичними знаннями тощо. За останні роки у нас не було жодної серйозної травми, хіба коли дитина довго стрибає у човнику, натираються мозолі.

Близько 95% дітей мають сколіоз

- Вичитала, що у вас займаються й музиканти, зокрема скрипалі, піаністи тощо. Узагалі, люди яких професій найчастіше відвідують спортивний зал?

- Я ніколи не ставлю меж: ні у віці, ні у професії, ні у достатку. Я зважаю лише на особистість людини, її цілісніть та змістовність. Це може бути людина мистецтва, але про її виховання нічого хорошого не скажеш. І навпаки, може бути людина робітничої професії, яка старається, яка є щирою, відвертою та вихованою. Щодо музикантів, свого часу я викладав фізичну культуру у музичній школі імені Соломії Крушельницької, і зіштовхнувся з проблемою, що у більшості музичних професій не можна робити низки фізичних вправ. Просто заборонялося давати дітям будь-які фізичні навантаження: баскетбол, волейбол не можна, бо можна вибити палець, бігти – бо можна перечепитися і впасти, віджиматися, присідати теж не можна. Був такий момент, що я запитав директора, а чи можна робити перекличку. Однак я знайшов одну ґрунтовну працю, де доводилося, що це все неправда. Справа в тім, що викладачі з одного боку намагаються усіляко відгородити своїх вихованців від усілякої небезпеки, а з іншого – у них проявляється певний рівень егоїзму, мовляв це тільки їхній вихованець і все. А у дітей мотивація при заборонні удвічі зростала. Бувало, що мені важко було зачинити спортивний зал на перерві. Приходили усі: хто просив бадмінтон, хто м’яча, хто – акробатику просили їм показати. Дуже багато моїх учнів із цієї музичної школи після закінчення школи, поступили у консерваторію і продовжували займатися карате. Їм це абсолютно не заважало, а тим паче не шкодило. Тепер більшість з них грає в оркестрах в Австрії, Німеччини.

- Окрім того, у вашому клубі працюють професійні реабілітологи. З якими вадами здоров’я можна у вас займатися?

- У нас є окрема група «Оздоровча і корегуюча гімнастика», де власне працюють реабілітологи. В основному це мої друзі, які підтримують мене у тому, що я роблю. Вони так само як я, після роботи не їдуть додому, а приїжджають сюди і займаються дітьми. У нас працював один повноцінний реабілітолог з центру «Джерело» Юля Соколова, але зараз через певні сімейні обставини вона не може займатися. Однак тоді це були дуже хороші результати – і за гнучкістю, і за загальним станом. Насамперед працювали із дітьми з ДЦП. Крім того дуже хороші результати були у дітей зі сколіозом. За статистикою на сьогодні 95% дітей мають сколіоз. Тому були дуже хороші результати власне з корекції хребта. Ми не шкодували грошей на тренажери. Серед моїх знайомих є люди, які просто питалися: «Що потрібно?», і через невеликий проміжок часу привозили обіцяний нам тренажер. Такі речі спонукали мене працювати з більшою наснагою.

Як мінімум, 1 рік я придивляюся до людини, яку хочу запросити у тренери

- На сьогодні у клубі займається близько 200 осіб, з них 60 – тільки карате. Чи виникає у вас проблема із підбором кваліфікованих кадрів?

- Був певний період, коли впродовж двох років помінялося близько 15-ти тренерів. З одного боку, приходили люди, які мали хороші спортивні показники, були хорошими спеціалістами, однак у них не було відповідних людських якостей. Було й навпаки: хоч до рани прикладай, але у кваліфікаційному розумінні хотілося б набагато кращого. Колись було 12 тренерів, зараз лише 8. Я зрозумів, що набагато краще мати свою хорошу команду – незмінний міцний кістяк, і створювати для цих людей оптимальні умови, аніж гнатися за розширенням. Всі наші тренери на сьогодні є діючими спортсменами. А це дуже важливий фактор у навчальному процесі. Середній вік наших тренерів 25 років. Як мінімум, 1 рік я придивляюся до людини, яку хочу запросити у тренери.

- Чи планує клуб розширюватися?

- Звісно, мрія будь-якого клубу не орендувати приміщення, а мати своє власне. Це дасть можливість хорошої цінової політики. На сьогодні у нас є дві групи дітей-сиріт та малозабезпечених дітей, які займаються безоплатно. Їм надається повноцінний курс тренувань. Що цікаво дуже часто діти, які якось обмежені долею, набагато краще сприймають інформацію і «вистрілюють» як спортсмени. Забезпечені діти здебільшого займаються не для себе, а тому, що так хочуть батьки.

У нас в секціях була дівчинка, яка у Скнилівській трагедії втратила одного із батьків, і хлопчик, який після цієї трагедії втратив обох батьків. Вони прекрасно виступали, за мінімальний термін, десь півроку, вони досягли рівня чемпіонатів України. Це дуже показово. Для того, щоб підготувати спортсмена, який міг би повноцінно виступати, потрібно десь три роки. Але це залежить від того наскільки дитина вміє фокусуватися, наскільки вона самовмотивована, чим саме і для чого вона займається.

- І на завершення, цікаво, а що трапиться, якщо раптово полишити заняття цим видом спорту?

- Це залежить від інтенсивності тренувань. Якщо дитина займалася у спортивній групі, то це відповідно, регулярні виступи на змаганнях, специфічні навантаження, робота серцево-судинної системи і м’язів. Раптове припиння занять одразу позначається на серцево-судинній системі. Класичний діагноз – вегето-судинна дистонія. Ці процеси, на жаль, незворотні. Спортсмен може залишити карате, але він повинен мінімально зберігати інтенсивність фізичних навантажень: бігати, робити певні вправи тощо. Не обов’язково з карате, адже організм не сприймає нас як каратиста чи важкоатлета.

Розмовляла Оксана Жила